Актуальні проблеми політики

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ

2022-05-30T09:46:27+00:00

Кормич Л. І., Кормич А. І. Вдосконалення публічного управління в Україні в контексті діджиталізації: теоретичний аспект. – Стаття.

У статті проаналізовані концептуальні засади процесу вдосконалення публічного управління в епоху цифровізації.
У центрі уваги питання змісту та співвідношення електронного урядування та електронної демократії. Проблема розкривається на основі вивчення теоретичних розробок провідних зарубіжних науковців в сфері управління. Показано, що електронна демократія – це вдосконалена модель електронного урядування, яка забезпечує двостороннє політичне спілкування та участь недержавних суб’єктів у процесі прийняття рішень. Найкраще розрізняти електронне урядування та електронну демократію можна шляхом визначення основної зацікавленої сторони трансформацій. Якщо цифровізація впливає лише на процесуальний аспект державного управління, це залишається питанням електронного урядування. Коли трансформації включають громадянський контроль управління, це стає сферою електронної демократії.
Існують певні обмеження ефективності повномасштабного застосування основних інструментів електронного урядування та електронної демократії без досягнення належного рівня «електронної готовності» для держави та суспільства. В цифровізації мають бути зацікавлені як уряд так і соціум,
а її переваги повинні стати відчутними щодо якості управлінських послуг та можливостей впливу на прийняття управлінських рішень.

Аналіз поглядів зарубіжних фахівців-теоретиків та практиків з питань функціонування публічного управління та адміністрування в умовах інформаційного суспільства дає можливість адаптувати їх висновки до національної практики. Узагальнення та використання кращого зарубіжного досвіду впровадження інноваційних технологій в управлінську діяльність дозволить уникнути ряду існуючих недоліків в процесі реформування системи публічного управління та адміністрування в Україні. Всі ці питання набудуть особливої актуальності для повоєнного відродження та розвитку України і її ефективної інтеграції в європейські економічні та безпекові структури. Україна має продовжити творення ефективної «держави в смартфоні» як складової процесу глобальної цифровізації.

ЦИФРОВА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ОСНОВА НОВОЇ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

2022-05-30T09:46:40+00:00

Краснопольська Т. М., Милосердна І. М. Цифрова дипломатія як основа нової публічної дипломатії. – Стаття.
Стаття присвячена аналізу уявлень щодо цифрової дипломатії як основи нової публічної дипломатії. Встановлено, що передумовами виникнення публічної дипломатії стали глобалізація, розвиток комунікаційних технологій та посилення ролі та участі громад в міжнародних справах держав. Характерною рисою міжнародних відносин в умовах глобалізації стала гостра конкуренція держав за вплив на громадську думку, залучення її на свою сторону, формування згідно із своїми національними інтересами образу власної зовнішньої політики. У межах статті становлено, що інструментами сучасної публічної дипломатії є: інформаційно-роз’яснювальна робота через Інтернет (особливої ролі набуває
цифрова дипломатія); культурна дипломатія, яка передбачає заходи, спрямовані на розвиток міжнародного співробітництва у сфері культури (наприклад, центри вивчення культури та мови держави – Інститут Конфуція (Китай), Інститут Гете (Німеччина) тощо) наукові та освітні обміни та інші заходи щодо підвищення престижу держави у світі. Також у статті зазначається, що до особливостей «нової публічної дипломатії» можна віднести: орієнтацію на концепцію «м’якої сили», відмова від монологу та формування діалогу з суспільствами інших країн, широке використання лобістських бізнес-структур для формування позитивного образу держави. Встановлено, що провідною технологією нової публічної дипломатії, яка об’єднує решту інструментів стає так звана «цифрова дипломатія», яку також називають «публічна дипломатія 2.0». У статті також зазначається, що саме цифрова дипломатія як частина нової публічної дипломатії дозволяє не лише формувати позитивний образ держави на міжнародній арені та зміцнювати її «м’яку силу», а й значно підвищити ефективність каналів зв’язку між різними учасниками глобальної політики ХХІ століття.

УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ФІНАНСОВИМИ ТА ЕКОНОМІЧНИМИ РЕСУРСАМИ ЯК ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

2022-05-30T09:46:49+00:00

Майка М. Б., Гакало І. Г. Управління державними ресурсами як завдання державної служби. – Стаття.
В даній статті розглядаються теоретичні інтерпретації мети, завдань та функцій державної служби, визначаються контури наукової полеміки щодо поняття «державна служба», підкреслюються особливості зміни векторів розвитку державної служби в умовах її модернізації. Наголошується на стратегічному значенні державної кадрової політики у формуванні професійного кадрового складу органів публічної влади. Автором робиться висновок про те, що державна служба є політичним, організаційно-управлінським та соціальним інститутом держави, який забезпечує комплекс відносин між окремими громадянами, громадянами та їх спільнотами та між державами, використовуючи при цьому владні ресурси.
Визначаються причини актуальності проблем держави і влади, принципів, форм, механізмів і засобів діяльності державного апарату та державної служби.
Досліджуються вимоги до управління якістю державної служби України в сучасних умовах. Визначається сутність понять «управління якістю державної служби», «якість державної служби», «результативність державної служби» та «ефективність державної служби». Аналізуються нормативно-правові
акти, які визначають вимоги до якості державної служби та інструменти міжнародних стандартів якості для забезпечення її якості, результативності та ефективності.
Доводиться, що для забезпечення якості, результативності та ефективності державної служби слід використовувати принципи управління якістю та технології управління за результатами, управління за цілями, управління ризиками тощо.
Також автором визначено, що невід’ємною складовою частиною якості державної служби є орієнтація на споживача, його вимоги і потреби та забезпечення задоволеності потреб громадян у наданні управлінських і адміністративних послуг, а також задоволеність державних службовців добре виконаною роботою, їх залученість до процесів управління якістю, мотивація та соціальні гарантії.

АНТИСЕМІТИЗМ ЯК ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

2022-05-30T09:46:58+00:00

Манелюк Ю. М., Пащенко Д. Г. Антисемітизм як політична ідеологія: витоки та сучасність. – Стаття.
У представленій статті розглядаються та аналізуються ключові поняття, пов’язані з терміном та явищем антисемітизм. Простежується логічне походження цього терміна з давніх часів та трансформація цього явища до наших днів. Розглядається питання, чому антисемітизм називають найдавнішою ненавистю у світі, і що стало основою для появи цієї ідеології в інших формах та її існування в нашій сучасній реальності. Окреслено основні ідеологічні принципи політики нацистської Німеччини проти євреїв як нації. Показано динаміку ненависті до іудаїзму та проблеми самоідентифікації як нації та ставлення до людей інших етносів та рас. Виявлені такі терміни, як юдофобія, антисемітизм, нацизм і фашизм. Перевірка реальних прикладів антисемітизму в різні періоди часу та на території окремих країн. Обговорюється проблема соціально-політичних факторів, які були здійснені проти єврейських громад внаслідок шовіністичної політики німецької держави за часів нацизму.
Антисемітизм, расизм, ксенофобія та інші види нетерпимості та дискримінації не лише загрожують безпеці окремих осіб або громад, які стають їхньою мішенню, а й сприяють створенню нездорової обстановки, сприятливої для становлення екстремізму, тероризму та злочинності. Ненависть до людей
за будь-якою іншою ознакою поширювалася як отрута на державній основі деяких країн, це уражало деякі народності та цілі країни. На цьому могли будуватися ідеології та кістяк пропаганди, аби довести, що це люди іншого сорту та якості, набагато нижчої, ніж ті, хто використав цей привід як зброю
масового ураження. Цікавий факт полягає в тому, що антисемітизм досяг свого піку в нацистській Німеччині, це правда так, але це ненависть до людей, яка народжувалася від інших, йде в далекі сторінки історії, про які ми навіть не замислювалися. А чому? Як автор цієї статті, я сподіваюся, що це допоможе вам дати відповідь на це питання і на багато інших, які порушуються у зв’язку з цією проблемою. На нашу думку, ця стаття як ніколи є актуальною для сьогодення, адже в ній акцентується увага на важливому питанні: чому в кожен період часу люди схильні були ділитись на тих, хто свій, а хто чужий, кому варто жити, а хто цього не гідний. Але варто пам’ятати, що ненависть будь-якого виду – огидна, і вбиває в нас те, що називається людяністю.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

2022-05-30T09:47:11+00:00

Мовчан У. В. Методологічні підходи до здійснення стратегічного планування політико-правового розвитку держави. – Стаття.
У статті розглянуто класифікації методологічних підходів до здійснення стратегічного планування.
Особливий акцент зроблено на методологічних підходах, які адаптовані під можливості стратегічного планування політико-правового розвитку держави. Досліджено переваги та недоліки кожного окремого підходу.
Найбільшу увагу зосереджено на дослідженні методологічних підходів Дж. Брайсона та Л. Едвардса. Розглянуто три групи, які загалом нараховують дев’ять окремих методологічних підходів. Також проаналізовано сучасні підходи дослідників С. Мішри та Б. Моханті, які виокремлюють шість підходів
до стратегічного планування.
Розглянуто послідовність процесів стратегічного планування у державному секторі на прикладі Гарвардської моделі. При цьому наголошується, що послідовність дій в процесі стратегічного планування політико-правового розвитку держави не завжди є можливою або необхідною.
Проаналізовано методологічні проблеми стратегічного планування у сучасності та обґрунтовано необхідність використання підходів, які враховують поточну проблематику. Зокрема, наголошується на тому, що
процеси стратегічного планування у сучасності пов’язані із невизначеністю, що формує дискурс для гнучкого планування. Крім цього, наголошується на необхідності багаторівневої участі у стратегічному плануванні.
Подано огляд недоліків методологічних підходів до здійснення стратегічного планування кінця ХХ ст. з метою закладення підґрунтя для їхнього подальшого вдосконалення у сучасності.
Досліджено адаптації окремих методологічних підходів до стратегічного планування у комерційному секторі для використання у плануванні політико-правового розвитку держави. Зокрема, розглянуто адаптацію А. Вайнінгом моделі «п’яти сил» приватного сектору М. Портера для державного сектору.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЯК ФАКТОРУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН СУЧАСНОСТІ

2022-05-30T09:47:20+00:00

Рубан А. О. Теоретико-методологічні основи формування української ідентичності як фактору соціально-політичних змін сучасності. – Стаття.
У статті розглядається і обґрунтовується те, що громадянська ідентичність має різні ступені презентації, це пояснюється внутрішніми, регіональними, соціально-культурними відмінностями. Виявлено різноманітні підходи до вивчення ідентичності, що обумовлено складністю і багатомірністю як реального феномена ідентичності, так і самого поняття.
Звертається увага на те, що нині Україна перебуває на такому етапі розвитку, коли громадянська ідентичність є основою для консолідації різних етнічних та культурних громад. Зауважується, що для українського суспільства також важливо розвивати етнічну, місцеву, регіональну, європейську та глобальну ідентичність, тому що раціональний розвиток ідентичності є причиною успішного розвитку України.
Стверджується що кожна людина, яка проживає на території України, повинна ототожнювати себе з українцем, поважаючи багатокультурний характер людського співтовариства. Самоідентифікація окремої людини переросте у любов до своєї батьківщини серцем, а потім трансформується у повагу до своєї держави – нації.
Формування громадянської ідентичності для України є вкрай важливим. Україна через особливості історичного розвитку (набуття реальної незалежності лише наприкінці ХХ ст.) опинилася у ситуації «симетричної дихотомії»: в один і той самий час потрібно будувати етнонаціональну державу та державу громадянської нації.
Російсько-українська війна об’єднала представників багатьох національностей, етнічних груп, релігій, переоцінені цінності і утвердилися моральні коди, визначилися нові орієнтири і пріоритети які сформувалися у особливу систему громадянських уявлень і забезпечують консолідацію людей в єдиній Українській державі.

РОЛЬ ХАРИЗМАТИЧНОЇ СИГНАЛІЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

2022-05-30T09:47:29+00:00

Наумкіна С. М., Гайдаєнко П. Л. Роль харизматичної сигналізації у контексті політичного лідерства в соціальних мережах. – Стаття.
У статті досліджуються особливості використання соціальних мереж для транслювання вербальних та невербальних маркерів харизматичного лідерства.
Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування впливу харизматичної сигналізації в соціальних мережах на формування образу харизматичного лідера в очах послідовників. Для досягнення
поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: визначити головні поняття дослідження; здійснити теоретико-концептуальне обґрунтування ролі харизматичної сигналізації; розглянути основні риси вербальних та невербальних сигналів; проаналізувати це явище в політичній сфері.
Було застосовано такі методи дослідження, як метод аналізу, синтезу, контент-аналізу, теоретичного узагальнення, компаративного аналізу у контексті політологічного дослідження та структурно-функціональний метод.
Постійне розширення медіасфери сприяє появі нових жанрів, зокрема блогів. Деякі представники владної еліти підлаштовуються під плин часу та актуальні течії, внаслідок чого стає необхідним ведення свого блогу, своєї сторінки в Інтернеті, створення комунікаційного поля і «вдячної» аудиторії для просування своїх ідей, позицій, для самореклами.
Розглянуто приклади політичного впливу поширення великої кількості інформації в соціальних мережах у контексті кризи COVID-19, та загострення воєнно-політичного конфлікту в Україні. Відтак, медіа одночасно стає і чинником, і наслідком політичної діяльності, метою і засобом політики, невід’ємною складовою частиною політичного процесу.
Проаналізовано деякі перспективи харизматичних сигналів у контексті інформаційних мереж та розглянуто набір вербальних і невербальних сигналів, які, як передбачається, викликають харизматичний вплив.
Акцентовано увагу на тому, що сигналізація через інформаційні мережі диференційна. Сигнали для успішного впливу через вербальні форми комунікації у соціальних медіа включають не тільки риторику та частоту використання метафор, а й особливості самого лідера: сила голосу, жести, які тим або іншим чином впливають на сприйняття виступу тощо.
Підсумовано, що кожен з прийомів харизматичної сигналізації та здібностей лідера дозволяє послідовникам розуміти те, що він транслює. З точки зору впливу через мережі де превалює текстовий формат, лідери-харизмати активно використовують семіотично збагачений текст, де задля акцентування на специфічному повідомленні використовуються візуальні прийоми. Визначено, що ця тематика відкриває можливості для наукових досліджень політичної, соціальної чи психологічної тематики.

ІНСТИТУЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

2022-05-30T09:47:36+00:00

Воробйов В. А. Інституційні детермінанти політичного представництва: партії, парламент, масмедіа. – Стаття.
Статтю присвячено визначенню інституційних детермінант політичного представництва. У фокусі дослідницької уваги знаходяться політичні партії, парламент та масмедіа, які формують публічний вимір політичного представництва в Україні. Констатовано, що лобізм (який є важливим інститутом представництва) на сучасному етапі так і не увійшов до практики публічного представництва інтересів соціальних груп.
Грунтуючись на інституціональній теорії визначено основні проблеми інституційного виміру політичного представництва. Запропоновано напрямки реформування системи політичного представництва в Україні задля забезпечення найбільш оптимального представництва інтересів різних соціальних груп. Зокрема, наголос зроблено на необхідності подальшої інституціоналізації політичних партій саме як представників інтересів соціальних груп та спільнот, відмову від їх формування за принципом «хапай усіх», посилення уваги до вироблення партійних доктрин та ідеологічної складової партійної діяльності.
Відзначено, що в умовах медіатизації політики та позиціонування медіакратії як одного із нових правлячих класів потребує суттєвого удосконалення комунікативний вимір політичного представництва.
Адже, однією з головних передумов політичного представництва в інформаційному суспільстві стає рівність доступу до масмедіа.
Демократичне політичне представництво інтерпретується як основа вироблення публічної політики відповідно до суспільного інтересу. Цьому мають сприяти впровадження раціональних дебатів у масмедіа, які потенційно можуть протидіяти медіа-скандалам та формату політичних шоу. Аргументовано, що посилення ролі парламентаризму, як інституційної детермінанти політичного представництва, передбачає вибір між мажоритарною та пропорційною електоральними системами. На нашу думку, цей вибір має бути зроблено на користь пропорційної моделі з відкритими списками.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ УЯВЛЕННЯ ПРО КОНФЛІКТ В ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ

2022-05-30T09:47:41+00:00

Завгородня Ю. В. Трансформаційні уявлення про конфлікт в політичних процесах. – Стаття.
Наукове дослідження присвячене змінам, які відбуваються у конфліктних суперечках в політичній площині. Адже, в силу зміни більшої частини спілкування в конфлікті, по своїй суті, розпочинається створення новітніх механізмів впливу. Кіберпростір є сьогодні важливою територію для здійснення політичного протиборства. Сучасні форми спілкування отримують новий формат взаємодії, який зберігає час, створює
нові правила поведінки, принципи, які набувають форми інформаційного звичаю, або кібернетичного сленгу, який сьогодні стає частиною лексикону політичного та громадянського спілкування.
Враховуючи особливості сприйняття політичної дійсності, наявних знань та теоретичних розробок щодо сутнісного уявлення про політичний конфлікт, виникає потреба у розробці новітніх уявлень, які уже трансформували більшість процесів в інформаційний простір, про кібернетичні аспекти конфліктної активності, політичної могутності та оцінки балансу силу кіберконфлікті.
У політичних процесах України прослідковується затяжний процес зміни політичного режиму, відчуття транзитного стану держави з відсутністю чіткої системи тактичних та стратегічних дій. Однак, процес переформатування політичного спілкування з виборцями, проведення публічних політичних
зібрань у прямій трансляції, обговорення та опитування онлайн досить вдало та швидко пристосували суб’єктів політики з метою збільшення підтримки у суспільстві.
Актуальність трансформації конфліктних форм взаємодії суб’єктів політики набуває актуалізації та потребує формування ряду систематизованих уявлень про кіберконфлікти, як різновиду, або частини існуючого політичного конфлікту. Сучасні форми життєвої трансформації демонструють нові процеси, які потребують згрупування та тлумачення, а тому конфлікти не є винятком, навпаки виникає гостра потреба дослідження нових процесів протиборства для збалансованої та виваженої діяльності
для його завершення.

НОВИЙ ПОПУЛІЗМ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

2022-05-30T09:47:46+00:00

Заславська О. О., Налімова В. В., Посвістак О. А. Новий популізм як технологія політичного маркетингу політичних партій. – Стаття.
У статті проаналізовано маркетингові стратегій провідних українських політичних партій та визначено місце технології «нового популізму» у цих стратегіях. Розглянуто проблеми популізму в умовах медіатизації політики та визначено, що в той час, коли повідомлення у соцмережах і мас-медіа стають замінниками конкретних політичних дій і рішень, популізм набуває якості віртуальних політичних дій. Як медіа-реальність стає симулятором політичної реальності, так і медіа-повідомлення про політику стає симулятором (медійною замінною) існуючої політичної реальності. Встановлено, що за таких умов на зміну традиційному популізму приходить новий популізм, основою якого є активне використання потужних цифрових технологій. Проведено аналіз програм провідних політичних партій України (Слуга народу, Європейська солідарність, Голос, Батьківщина, Опозиційна платформа «За життя») та виявлено, що в них, зазвичай,
мова йде про зниження податкового тиску, створення нових робочих місць, підвищення пенсій та зарплат, соціальний захист тощо та, водночас, не прописані шляхи досягнення задекларованих цілей.
Це свідчить про орієнтацію партій «на ринок», оскільки програмні положення чітко корелюють із запитами українців, виявленими в ході соціологічних опитувань. Українські політичні партії практично не орієнтованість свою діяльність «на продукт» та «на продажі», оскільки український політичний ринок не відповідає моделі «вільної конкуренції», що зумовлює труднощі просування на ньому партійних продуктів. Орієнтація на ринок неминуче призводить до необхідності узгодження кроків об’єктів політичного маркетингу з електоральними очікуваннями, а медіатизації політичної культури дає можливість популістам отримати якнайширшу підтримку населення, демонструючи себе яскравими
лідерами та справжніми представниками «народу».

ДЕСТРУКТИВНИЙ ВПЛИВ НОВИХ ФОРМ АКТИВНОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ НА ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ

2022-05-30T09:47:52+00:00

Кокарча Ю. А. Деструктивний вплив нових форм активності в соціальних мережах на політичну культуру. – Стаття.
Взаємодія публічної влади та суспільства, що відбувається за допомогою встановлення різного роду комунікації, забезпечує розвиток демократичних цінностей та орієнтацій. Проблеми, що виникають в процесі такої комунікації є відомими та досліджуються багатьма науковцями. Проте, сучасне політичне життя хaрaктeризується низкою змін, які викликaні швидким poзвиткoм iнтeрнeту, iнформаційнo-кoмунікаційних тeхнoлoгiй. Тoтaльнa iнтeрнeтизaцiя пoзнaчaється нa функцiонувaннi пoлiтичної
систeми тa її пiдсистем, пoсилює знaчення пoлiтико-культурнoгo тa кoмунікaтивнoгo її рiвнiв.
Сьогодні засоби масової комунікації визначаються як важливий iнформацiйно-комунiкаційний ресурс i потужний чинник впливу на полiтику, навiть претендують на статус окремої гiлки влади. Традицiйнi медіа поступово витiсняються новими (електронними), що викликає змiни у способах отримання полiтичної iнформації та її якості, позначається на ставленнi до полiтичних подiй та процесiв, особливостях полiтичної культури та моделях полiтичної поведiнки.
Нові медіа мають певний формат надання інформації, що, з одного боку, сприяє диверсифікації та швидкості її отримання, з іншого - створює низку проблем її сприйняття та аналізу. Сучасний політичний дискурс збагачується можливостями, набуває нових ознак, вимірів. Водночас помітною
є тенденція посилення політичної ангажованості самих медіа-ресурсів, коли вони використовуються як інструменти політичної конкуренції, боротьби, протистоянь, війни.
Саме тому, в статті в порівняльному аспекті демонструється статистика користувачів мережею Інтернет, позиціонується популярність та різновиди соціальних мереж. Досліджуються флешмоби, фандрайзинг, слактивізм, кліктивізм як нові форми активності, наводяться авторські судження на основі наукових відомостей щодо ефективності даних форм активності.
В процесі дослідження за допомогою методів спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу і синтезу здійснено власні твердження автора та наукові висновки стосовно використання нових форм активності та їх безпосереднього деструктивного впливу в соціальних мережах на політичну культуру.

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

2022-05-30T09:47:57+00:00

Петренко І. І., Салтовський О. І., Федорченко В. М., Колюх В. В. Особливості оцінювання публічної політики: уроки для України. – Стаття.
У статті розглянуто особливості застосування різноманітних моделей оцінювання публічної політики в зарубіжних демократичних країнах та визначено перспективи їх усебічного використання в Україні.
Встановлено, що в англомовній літературі в контексті оцінювання публічної політики використовується два терміни: «оцінювання результативності» (оцінка конкретних результатів) та «оцінювання ефективності» (оцінка досягнутого ефекту). З’ясовано, що найбільш узагальнено, залежно від суб’єктів, які здійснюють оцінювання, виокремлюють дві групи моделей – внутрішнє та зовнішнє. Також розглянуто такі підходи до
оцінювання публічної політики як оцінювання процесів та оцінювання результатів, а також формувальне та підсумкове оцінювання. Проаналізовано моделі оцінювання публічної політики Еверета Ведунга: оцінка досягнення мети; оцінка побічних результатів; модель аналізу результатів; комплексна оцінка; оцінка орієнтована на клієнта; модель зацікавлених сторін; модель продуктивності; модель експертної оцінки.
Розглянуто три підходи до реалізації процедури оцінювання публічної політики Вальяма Данна – псевдооцінювання, формальне оцінювання, оцінювання з позиції теорії рішень. Встановлено, що в межах кожної
з моделей використовуються доволі широка плеяда методів, які обираються залежно від специфіки конкретної політики та відповідного предметного поля. Універсального методологічного підходу для обрання
системи методів немає, все залежить від конкретної ситуації, практики та майстерності експертів. На вибір типу оцінки і методів проведення оціночних досліджень впливають такі чинники як: цілі оцінки; інтереси організації чи окремих груп; політичні умови; наявність необхідних ресурсів і часу для її проведення.
В контексті широкого запровадження оцінювання публічної політики в України автори доходять висновку, що варто зважати на специфічні особливості адміністративно-політичної система, які вимагають розробки та впровадження вітчизняних методик оцінювання. Треба прагнути до створення дієвих мереж, в які б входили наукові товариства, органи публічної влади та представники громадянського суспільства.

РЕСУРСИ ВПЛИВУ ПОЛІТИЧНОГО ВІДЕОБЛОГУ НА СТАН ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2022-05-30T09:48:04+00:00

Прохоренко А. М. Ресурси впливу політичного відеоблогу на стан політичної культури. – Стаття.
У статті розглядаються ресурси за допомогою яких сучасний політичний відеоблогінг здатний транслювати політичну інформацію та впливати на політичну свідомість своєї аудиторії. Особлива увага приділятиметься концепції політичного мема – короткого, вкрай ємного, іронічного інформаційного повідомлення, яке транслює певну політичну ідею у стислому вигляді. Частини повідомлення не одномірні, не подаються безпосередньо глядачеві політичного відеоблогу, а лише передбачаються,
що дає простір для різночитань всупереч положенню про те, що будь-які меми прагнуть одномірності.
Емоційний відгук, який викликає контекстуально капсульоване відео талановитого політичного відеоблогера, змушує глядача поширити інформацію про відео, поділитися ним і сприяти його вірусному поширенню, що зрештою і забезпечує популярність блогеру та дає потенційну можливість впливати на розстановку сил у політичному житті. Політичний мем прагне до тиражування, нав’язливий у своєму поширенні, та спирається на емоційний відгук користувача, впливає на формування політичної картини світу. Саме використання політичних мемів як медіавірусів дозволяє політичному відеоблогеру завойовувати популярність серед населення формувати політичний дискурс через розмноження та розсіювання своїх політичних ідей та висловлювань. У статті постулюється, що прямий вплив відеоблогерів на політичну свідомість своєї аудиторії найчастіше продиктовано не фінансовими чи владними, а ідеологічними мотивами. Політичний відеоблогінг має свободу вираження думки на відміну від традиційних ЗМІ, які не встигають підлаштовуватися під запити інформаційного віртуалізованого суспільства. У статті підкреслюється, що незважаючи на незалежність відеоблогерського співтовариства від проведених ідеологій, воно має власні можливості регулювання якості контенту та дотримання
етичних норм. Проте феномену політичного відеоблогінгу у статті не дається ні позитивної, ні негативної оцінки. Очевидно, що ступінь впливу блогерів на політичне життя того чи іншого суспільства ще належить оцінити.

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

2022-05-30T09:48:10+00:00

Сіленко А. О., Крук Н. В. Дистанційна освіта: альтернатива чи додаткові можливості для традиційної освіти? – Стаття.
У статті аналізуються можливості та перспективи дистанційного навчання у вищій школі, зокрема, в умовах надзвичайних ситуацій.
Досліджуються переваги та недоліки дистанційної освіти, її значення у житті студентів, викладачів та Університету.
Обґрунтовується, що зміцненню позицій дистанційної освіти у системі української вищої школи перешкоджають такі причини: низький рівень проникнення Інтернету; соціальна нерівність, внаслідок якої дистанційне навчання більш доступне студентам із забезпечених сімей; недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення Університетів; дистанційне навчання розраховане на самостійну підготовку студентів, тому ефективність навчального процесу багато в чому залежить від рівня
самодисципліни та мотивації студента; відсутність безпосереднього контакту з викладачем, який потрібний для коригування освітнього процесу; обмежені можливості для ідентифікації студента під час
виконання контрольних заходів.
Але навіть при вирішенні всіх цих проблем жодна дистанційна освіта не замінить очну освіту, що забезпечує інтерактивне спілкування студентів із професорами та доцентами, соціалізацію у професійному колективі.
Показано, що у надзвичайних ситуаціях, таких як пандемія, війна, технології дистанційного навчання виявилися дуже затребуваними. Завдяки їм Університети змогли перенести в онлайн практики офлайн-освіти: читання лекцій та проведення практичних занять за звичним розкладом. Студенти
отримали змогу продовжувати навчальний процес, а викладачі зберегли робочі місця.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК УМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

2022-05-30T09:48:14+00:00

Стичинська А. Б. Військово-політичне прогнозування як умова забезпечення національної безпеки держави. – Стаття.
Оцінка військово-політичної обстановки у міжнародному та внутрішньодержавному вимірах є базовою умовою забезпечення національної безпеки країни. Особлива роль при цьому належить прогнозним висновкам, які за своїм змістом залишаються ймовірними, але істотно підвищують визначеність основної мети при прийнятті рішень. Успішне довгострокове військово-політичне прогнозування дає можливість проводити політику політики з урахуванням позитивних та негативних аспектів внутрішньодержавного чи міжнародного середовища, вживання превентивних заходів, раціональних рішень та загальної мінімізації витрат за їх реалізацію. До основних завдань які ставляться щодо військово-політичного прогнозування відносяться такі:
– прогнозування можливих військових небезпек та загроз, що здійснюється на основі аналізу реальної військово-політичної обстановки;
– інформування всіх суб’єктів військової безпеки про характер та ступінь небезпеки національних інтересів, про стан об’єктів безпеки та їх можливості щодо нейтралізації загроз;
– прийняття на якомога ранній стадії рішень щодо запобігання та нейтралізації воєнних загроз з визначенням можливостей держави та Збройних Сил;
– мобілізація всіх суб’єктів забезпечення військової безпеки для вирішення завдань оперативного реагування на загрози, які виникають, своєчасне залучення всіх сил і засобів для ліквідації існуючої небезпеки;
– аналіз результативності вжитих заходів щодо припинення військової небезпеки та, за необхідності, внесення коректив до раніше прийнятих рішень.
Забезпечення військової безпеки держави, яка є найважливішим складником національної безпеки, визначається багатьма факторами. До них належать: реальні і потенційні можливості держави та її військової організації; рівень військово-політичного керівництва; ступінь соціальної, політичної стабільності суспільства; скоординованість у діяльності суб’єктів забезпечення військової безпеки та інші.
Але особливе місце серед них має подальша теоретична розробка концепції забезпечення військової безпеки держави, яка неможлива без детального військово-політичного аналізу та прогнозування.

ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ ЄС

2022-05-30T09:48:20+00:00

Габро І. В., Шевчук О. В. Інструменти екологічної дипломатії ЄС. – Стаття.
У статті розглянуто ключові інструменти екологічної дипломатії Європейського Союзу. Проаналізовано основні адміністративні інструменти європейської екологічної політики – такі нормативні акти
та документи, як конвенції та директиви, а також регламенти (Директива Ради 85/337 / ЄЕС від 27 червня 1985 р по оцінці впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище і Регламент Ради ЄЕС 1210/90 від 7 травня 1990 року про заснування Європейського агентства з навколишнього середовища і Європейської мережі інформації і спостереження за навколишнім середовищем).
Висвітлено гнучкі ринкові механізми екологічної дипломатії ЄС які є ефективними для застосування у всіх пріоритетних областях екологічної політики: в боротьбі зі зміною клімату і за збереження біологічного різноманітності, в захисті навколишнього середовища і здоров’я людини, в забезпеченні сталого використання природних ресурсів. Підкреслено, що поточні двосторонні та багатосторонні переговори щодо лібералізації торгівлі екологічно чистими товарами та послугами також використовуються ЄС для сприяння глобальним заходам щодо пом’якшення змін клімату та створення бізнес-можливостей для європейських компаній. Також до сучасних діючих ринкових інструментів екологічної дипломатії ЄС відносять екологічні податки, запроваджені для зміни цін і, таким чином, політики
споживачів і виробників; екологічні внески, введені, щоб повністю або частково покрити витрати на екологічні служби, заходи по скороченню забруднення водних ресурсів, на поховання відходів; екологічні субсидії і пільги, створені для стимулювання розвитку нових технологій, створення нових ринків екологічних товарів і служб, а також для підтримки досягнення високих рівнів захисту навколишнього середовища компаніями; схеми відповідальності і компенсації. ЄС використовує свої додаткові інструменти зовнішньої політики, включаючи політичний діалог, міжнародні переговори та фінансові інструменти, для просування порядку денного сталого розвитку
та зміни клімату та сприяння його впровадженню в країнах-партнерах.

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ

2022-05-30T09:48:26+00:00

Соколовський О. Б. Особливості транскордонної співпраці України та Словаччини. – Стаття.
У статті розглядаються основні напрями транскорднної співпраці України та Словаччини, а також проблеми їх реалізації. Словаччина є одним з важливих партнерів України у ЄС. Вона активно відстоює український євроатлантичний вектор політики. Проте, Словаччина не завжди розглядала Україну як надійного на важливого східного партнера. Довгий період часу, для Словаччини основним партнером була Росія за рахунок її енергоресурсів, а Україна розглядалася як транзитна держава цих енергоресурсів. Ситуація різко змінилася після анексії Криму та війни на Донбасі. Словаччина почала
активно розширювати співпрацю з Україною у всіх сферах, в тому числі і в транскордонній співпраці. Українсько-словацький транскордонний регіон бере участь у функціонуванні Карпатського єврорегіону. Реалізовані в його рамках проекти спрямовані на розвиток муніципального та зеленого
туризму, відродження та збереження культурної спадщини, формування бази інвестиційних ідей та пошук інвесторів, розвиток інфраструктури, комунального господарства, посилення екологічної безпеки. Ситуація в прикордонних регіонах Словаччини, зокрема Пряшівський район був вкрай схожим із ситуацією у Закарпатській області України, перш за все в економічному плані. Одним з ключових завдань було покращення економічної ситуації в прикордонних районах, а також розширенні співпраці з Ужгородом, як найбільшим прикордонним містом. Важливим вектором транскордонної співпраці стало покращення безпеки, а згодом і прозорості малого прикордонного руху. Словаччина у транскордонній співпраці сприяє розвитку найрізноманітніших економічних, культурних та освітніх проектів
на території України. Позитивно на співпрацю України-Словаччини впливає допомога третіх країн у транскордонній співрпаці, для прикладу Норвегії, яка часто надає консультації сторонам щодо різноманітних питань. Але попри все бажання сторін спільно розвивати свої регіони, зі сторони України
відчувається відсутність політичної волі до реалізації таких проектів, або доволі часто і їх гальмування. Незважаючи на відносно невелику протяжність спільного українсько-словацького кордону, регіон має значний потенціал соціально-економічного зростання, який ще не реалізований у повній мірі. Воно зводиться переважно до адміністративних та культурно-етнічних питань налагодження співпраці.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2022-05-30T09:48:38+00:00

Чижов Д. А. Міжнародні стандарти забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. – Стаття.
Важливою цивілізаційною метою на сучасному етапі світового економічного розвитку є забезпечення безпеки окремих осіб, націй та всього міжнародного співтовариства. Україна перебуває під тиском світової фінансово-економічної кризи. Тому нова стратегія національної безпеки приділяє особливу
увагу основним стратегічним ризикам та загрозам соціально-економічній безпеці, таким як збереження забезпечення прав людини і громадянина.
Мета проведення наукового дослідження полягає в проведенні комплексного аналізу теоретико-правових основ реалізації міжнародних стандартів забезпечення прав людини у сфері національної безпеки.
Автор приходить до висновку, що сьогодні головне питання, яке потребує вирішення – захист прав людини у сфері національної безпеки. Сучасне озброєння, його накопичення, тенденція до створення ядерного потенціалу не дають жодній країні світу почуватися в безпеці. Основною метою політики
національної безпеки є забезпечення прав, свобод та інтересів суспільства та особи. Міжнародні документи з прав людини визначають основні стандарти гарантування національної безпеки та встановлюють концептуальні основи для подальшого розвитку спеціальних міжнародних стандартів у різних
сферах. Стандарти, передбачені міжнародними договорами з прав людини, отримали подальший розвиток у міжнародних документах безпеки, сформульованих під егідою Організації Об’єднаних Націй,
Ради Європи, ОБСЄ, Європейського Союзу та інших інституцій. На міжнародному рівні в умовах різноманітних викликів і загроз не існує єдиного універсального документа, який міг би встановити стандарти захисту прав людини у сфері міжнародної та національної безпеки. Навпаки, була розроблена складна міжнародна поведінкова мережа з власною правовою
нормативною темою, зосередженою на потенційних і реальних загрозах.
Основною метою більшості міжнародних інструментів у галузі досліджень є сприяння стандартизації законодавства про національну безпеку держав-членів міжнародних організацій та створення глобальної мережі координації правової та фактичної інформації. Однак національні правові системи різного
характеру призводять до відмінностей у фактичних результатах реалізації одних і тих самих міжнародних вимог. Тому міжнародна платформа реагування на виклики безпеки, сформована глобальними скоординованими діями різних країн щодо формування глобальної мережі, досі не реалізована.

НЕПРАВОМІРНА ВИГОДА ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ

2022-05-30T09:48:46+00:00

Брайко Ю. В. Неправомірна вигода як предмет зловживання владою або службовим становищем. – Стаття.
У статті авторка вказує, що однією з найбільших загроз планомірному та постійному економічному розвиткові та політичній стабільності в Україні є високий рівень корупції, що пронизує всі сфери суспільного життя. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суспільна небезпека зловживання владою або службовим становищем посадовими особами може бути надзвичайно високою, тому встановлення різних видів юридичної відповідальності за такі дії є передумовою існування правового суспільства. Предмет
кримінальних правопорушень, як правило, є їх факультативною ознакою. Водночас під час кваліфікації досліджуваного кримінального протиправного діяння предмет впливає на кваліфікацію, а тому має бути чітко сформульований законодавцем та встановлений у процесі офіційної кваліфікації.
Термін «неправомірна вигода» об’єднує у собі кілька понять, які однозначно потребують уточнення і роз’яснення. Насамперед – це поняття грошові кошти. Ними відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України є законний платіжний засіб, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій
території України. Майном згідно зі ст. 190 Цивільного кодексу України як особливим об’єктом вважаються окрема річ,
сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Переваги можуть бути правом на отримання виняткових або вищих матеріальних благ, послуг чи
благ, які по праву належать фізичній особі, а незаконне використання цих благ – це коли вони отримують їх незаконно та з порушенням інтересів інших осіб. Під пільгами слід розуміти різноманітні законодавчо передбачені варіанти для різних груп людей, які мають на меті звільнити їх від виконання певних завдань або відкрити для них додаткові
можливості. Поняття «інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру» означає швидке розгляд конкретної справи; панегірик у пресі; прийняття на роботу або призначення без проведення передбачених законом заходів або спеціальних іспитів, або за порушення умов їх проходження; запрошення на ексклюзивний захід тощо.

ЦИФРОВА ГРИВНЯ – СТАНОВЛЕННЯ

2022-05-30T09:48:57+00:00

Грицай С. О. Цифрова гривня – становлення. – Стаття.
У статті проводиться дослідження тенденції, що намітилася останнім часом, у змінах нормативно-правової бази України, направлені на формування цифрових грошей Центрального Банку України. Центральні банки є основою усіх змін, які трансформують грошово-кредитну і фінансову систему. Вони
прокладають шлях до інновацій, підкріплюючи довіру громадськості до грошей. Роль центральних банків полягає в тому, щоб закласти основи надійної валюти шляхом підтримки розрахункової одиниці, гарантування платежів, забезпечення ліквідності та проведення нагляду – елементів, які можна охарактеризувати як «суспільні блага центрального банку». Забігаючи наперед, можна знайти багато типів платіжних рішень, включаючи цифрові валюти центрального банку (CBDC), за умови, що центральні банки
можуть продовжувати забезпечувати ці товари. Мета статті провести дослідження нормативно – правових актів України, цифрових грошей, – як цифрової валюти центрального банку, на предмет достатності для початку їх функціонування. За результатами проведеного дослідження можна стверджувати, що для становлення в Україні CBDC – цифрової гривні, потрібно ліквідувати наявні правові дефекти. І такими першочерговими, на думку автора, на момент написання роботи, вважаються наступні два елемента цієї
майбутньої інноваційної фінансової екосистеми, як формування правового поля для впровадження спеціальних рахунків та гарантування забезпеченості цифрових грошей з боку Національного Банку України. Що можна зробити через введення змін у статті 34 «Емісія» Закону України «Про Національний Банк України», де серед іншого зазначити, що: банкноти, монети і цифрові гроші Національного банку України є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Зміни
у Цивільному Кодексі України можуть виглядати, як варіант, шляхом введення, у зв’язку з прийняттям Закону 1591, нового параграф 7 «Рахунки цифрових грошей» та нових статей до нього, зокрема нової
ст. 1076-11 «Договір рахунку цифрових грошей» та ст. 1076-12 «Операції за рахунком цифрових грошей», – які повинні описувати механізм роботи з цифровими грошима.

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ПРЕДСТАВНИКА ПЕРСОНАЛУ ОРГАНУ ПРОБАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2022-05-30T09:49:08+00:00

Соцький А. М. Процесуальний статус представника персоналу органу пробації в кримінальному провадженні. – Стаття.
У статті досліджується процесуальний статус представника персоналу органу пробації в кримінальному провадженні. В кримінальному провадженні активно застосовується такий вид пробації як надання суду інформації, що характеризує обвинувачену особу для прийняття справедливого рішення
(складення досудової доповіді). Досудова пробація – це забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його відповідальності. Процесуальний статус представника персоналу органу пробації в кримінальному провадженні
взаємозалежний із складанням досудової доповіді. Складаючи досудову доповідь представник персоналу органу пробації має комплекс прав і обов’язків, що визначені в КПК України. Для реалізації деяких прав представника персоналу органу пробації мають бути закріплені чіткі обов’язки інших суб’єктів.
У статті зроблено висновок про те, що проблемним є й те, якщо обвинувачений надасть все ж таки неправдиву інформацію представнику персоналу пробації, які це матиме наслідки для цього обвинуваченого. Вважаємо, що варто розробити чіткіший механізм для реалізації прав представника персоналу органу пробації в кримінальному провадженні, щоб це не зводилось до формального підходу до значення самої досудової доповіді. Проаналізовано обов’язок представника персоналу органу пробації складати досудову доповідь в строк, визначений в ухвалі суду, що часто на практиці викликає труднощі. Оскільки представнику персоналу органу пробації слід за цей час: у день отримання ухвали суду зареєструвати її в журналі обліку осіб, стосовно яких отримано ухвали суду на складення досудової доповіді; завести справу за матеріалами досудової доповіді стосовно обвинуваченого; сформувати у процесі підготовки досудової
доповіді усі документи, які долучаються до справи за матеріалами досудової доповіді стосовно обвинуваченого; не пізніше дня, наступного за днем отримання ухвали суду, обвинуваченому надіслати виклик до органу пробації для проведення бесіди; провести бесіду з обвинуваченим при підготовці
досудової доповіді.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ВІДНОСИНАХ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19

2022-05-30T09:49:19+00:00

Шелевер Н. В. Реалізація принципу соціальної справедливості у відносинах із соціальної підтримки населення в умовах пандемії COVID-19: досвід України та держав-членів Європейського Союзу. – Стаття.
У статті автор досліджує реалізацію принципу соціальної справедливості у відносинах із соціальної підтримки населення під час пандемії коронавірусу COVID-19. Соціальна підтримка є організаційно-правовою формою соціального забезпечення. Через відсутність досліджень щодо реалізації принципу справедливості у відносинах із соціальної підтримки українців під час пандемії коронавірусу COVID-19 автор поставив собі за мету дослідити національний досвід з даного питання та досвід провідних європейських держав з метою імплементації його у вітчизняне законодавство. У статті автор
звертає увагу на те, що підтримка держави має ґрунтуватися на принципі справедливості, а в нашій державі такий принцип дуже часто порушується. Не є винятком і сфера соціальної підтримки. Наразі наслідком такого порушення є правовий нігілізм, міграція до держав-членів Європейського Союзу. При аналізі чинного законодавства констатується, що соціальна підтримка, як не парадоксально, не є обов’язком держави, а лише її правом. Система соціального забезпечення в Україні є недосконалою, а наслідком пандемії коронавірусу COVID-19 стало ще більше безробіття та «працюючі бідні».
Під час карантину Україна підписала кредитну угоду та отримала кошти для підтримки вразливих верств населення. Проте CEDOS визнає житлову політику України соціально несправедливою, оскільки держава надає субсидії людям, які не є бідними. Дана організація виділяє такі соціально вразливі
категорії осіб: внутрішньо переміщені особи, молоді люди, мігранти. В Австралії надається підтримка для бізнес-інвестицій; підтримуються грошові потоки для роботодавців; проводиться виплата домогосподарствам для підтримки їх росту. На думку автора, в Україні порушенням принципу соціальної справедливості є дистанційне навчання школярів. Пропонується підвищити соціальний захист окремих верств населення. Автор акцентує увагу на те, що у нашій державі реалізувати принцип соціальної
справедливості вкрай складно через високий рівень корумпованості українських чиновників та імітацію проведення реформ.