МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

У. В. Мовчан

doi:10.32837/app.v0i69.1299

У. В. Мовчан Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України

DOI: https://doi.org/10.32837/app.v0i69.1299

Ключові слова: стратегія, стратегічне планування, методологічні підходи

Анотація

Мовчан У. В. Методологічні підходи до здійснення стратегічного планування політико-правового розвитку держави. – Стаття.
У статті розглянуто класифікації методологічних підходів до здійснення стратегічного планування.
Особливий акцент зроблено на методологічних підходах, які адаптовані під можливості стратегічного планування політико-правового розвитку держави. Досліджено переваги та недоліки кожного окремого підходу.
Найбільшу увагу зосереджено на дослідженні методологічних підходів Дж. Брайсона та Л. Едвардса. Розглянуто три групи, які загалом нараховують дев’ять окремих методологічних підходів. Також проаналізовано сучасні підходи дослідників С. Мішри та Б. Моханті, які виокремлюють шість підходів
до стратегічного планування.
Розглянуто послідовність процесів стратегічного планування у державному секторі на прикладі Гарвардської моделі. При цьому наголошується, що послідовність дій в процесі стратегічного планування політико-правового розвитку держави не завжди є можливою або необхідною.
Проаналізовано методологічні проблеми стратегічного планування у сучасності та обґрунтовано необхідність використання підходів, які враховують поточну проблематику. Зокрема, наголошується на тому, що
процеси стратегічного планування у сучасності пов’язані із невизначеністю, що формує дискурс для гнучкого планування. Крім цього, наголошується на необхідності багаторівневої участі у стратегічному плануванні.
Подано огляд недоліків методологічних підходів до здійснення стратегічного планування кінця ХХ ст. з метою закладення підґрунтя для їхнього подальшого вдосконалення у сучасності.
Досліджено адаптації окремих методологічних підходів до стратегічного планування у комерційному секторі для використання у плануванні політико-правового розвитку держави. Зокрема, розглянуто адаптацію А. Вайнінгом моделі «п’яти сил» приватного сектору М. Портера для державного сектору.

Біографія автора

У. В. Мовчан, Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України

аспірантка відділу правових проблем політології

Посилання

Andrews R., Boyne G., Law J., Walker R. Strategic management and public service performance. New York :
Palgrave Macmillan, 2012. 212 p.
Borins S. The persistence of innovation in government. Washington, DC : Brookings, 2014. –41 p.
Bryson J. Strategic planning for public and nonprofit organizations. San Francisco : Jossey-Bass, 2011. 576 p.Bryson J., Berry F., Yang K. (2010). The State of Public Strategic Management Research: A Selective Literature
Review and Set of Future Directions. American Review of Public Administration. 2010. 40. Рp. 495–521.
Bryson J., Edwards L. Strategic Planning in the Public Sector. URL: https://doi.org/10.1093/acrefore/
9780190224851.013.128
Freeman R., Mcvea J. A Stakeholder Approach to Strategic Management. SSRN Electronic Journal. 2001. Рp. 1–32.
Mishra S., Mohanty B. Approaches to strategy formulations: A content analysis of definitions of strategy.
Journal of Management & Organization. 2020. Рp. 1–28.
Vining A. Public agency external analysis using a modified «five forces» framework. International Public
Management Journal. 14(1). 2011. Рp. 63–105.