Індиферентність політичних технологій: структурний і функціональний виміри
Анотація
У статті визначено проблемне поле розуміння сутності, проаналізовано природу і семантичні складники політичних технологій. Визначено місце і значення прикметника «політичне» у змістовному наповненні поняття «політичні технології». Позначено умови набуття соціальними технологіями функцій політичних. Здійснена спроба зняти числову невизначеність щодо поняття «політичні технології». Показана особливість прийняття на озброєння політичних технологій у своїй діяльності іншими, відмінними від політичних акторів соціальними суб'єктами.
У статті проведено порівняльний аналіз визначень поняття «технологія», цей термін розглянуто стосовно політичних наук. Виявлено ознаки технології і складники її процедури. Розглянуто умови технологізації політичного процесу і її етапи. Автор вивчає це явище у двох пов'язаних аспектах: як кількісне збільшення технічного складника цієї політичної діяльності і як формалізацію соціально-політичної активності.
Проаналізовано різні авторські підходи вчених до визначення структури політичних технологій. Запропоновано авторське бачення структури політичних технологій з позиції їхньої політичної індиферентності. До складників структури політичних технологій віднесено цілепокладання, концептуальний компонент, змістовний компонент, процесуальний компонент, результативно-оцінний компонент. Наведена коротка характеристика складників такої структури.
Досліджено функції політичних технологій з позиції їхньої політичної індиферентності. Запропоновано методологічні основи, які виступили базисом для визначення цих функцій. Саме політичні інтереси є драйвером, що спонукає політичних акторів до застосування тієї чи іншої політичної технології або сукупності таких. Виділено найбільш значущі, на думку автора, функції. Наведені приклади окремих політичних технологій, які найбільш яскраво характеризують виділені функції. Показана індиферентність політичних технологій. За змістом, структурою і функціями політичні технології «байдужі» щодо політичного процесу, до того, хто їх використовує.
Посилання
Вилков А.А., Тимофеев Е.И. Политическая технология брендирования региона как возможность формирования его положительного имиджа и повышения инвестиционной привлекательности // Известия Саратовского университета. Серия: Социология. Политология. 2019. Том 19. № 3. С. 304-311.
Володенков С.В. Политический менеджмент и управление современными политическими кампаниями : учебник. М. : РГ-Пресс, 2019. 584 с.
Гринфилд А. Радикальные технологии: устройство повседневной жизни / пер. с англ. И. Кушнаревой. М. : Изд. дом «Дело» РАНХиГС, 2018. 421 с.
Егорова Ю.А. Роль целеполагания в системе управления // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. 2010. № 9. С. 91-92.
Климанська Л.Д. Соціально-комунікативні технології в політиці: таємниці політичної «кухні» : Монографія. Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. 332 с.
Манн М. Источники социальной власти: в 4 т. Т. 1. История власти от истоков до 1760 года н.э. М. : Изд. дом «Дело» РАНХиГС, 2018. 760 с.
Наим М. Конец власти. От залов заседаний до полей сражений, от церкви до государства. Почему управлять сегодня нужно иначе. М. : Изд-во АСТ, 2016. 512 с.
Уайз Д., Росс Т. Невидимое правительство. М. : Воениздат, 1965. 304 с.
Шабров О.Ф. Политические технологии // Знание. Понимание. Умение. 2012. № 4. С. 328-330. Шмитт К. Понятие политического // Вопросы социологии. 1992. № 1. С. 35-67.
Vajyer A.M., Ivanova A.V. (2020). Politychni texnolohiyi yak chynnyk demokratyzaciyi hromadyanskoho suspilstva [Political technologies as a factor in the democratization of civil society]. Aktualni problemy polityky, 65, 33-40 [in Ukrainian].
Vilkov A.A., Timofeev E.I. (2019). Politicheskaja tehnologija brendirovanija regiona kak vozmozhnost formirovanija ego polozhitelnogo imidzha i povyshenija investicionnoj privlekatelnosti [Political technology of region branding as an opportunity to form its positive image and increase investment attractiveness]. Izvestija Saratovskogo universiteta. Serija: Sociologija. Politologija, 19(3), 304-311 [in Russian].
Volodenkov S.V. (2019). Politicheskij menedzhment i upravlenie sovremennymi politicheskimi kampanijami : uchebnik [Political management and management of modern political campaigns: a textbook]. M. : RG-Press, 584 [in Russian].
Grinfild A. (2018). Radikalnye tehnologii: ustrojstvo povsednevnoj zhizni [Radical technologies: the device of everyday life]. M. : Izd. dom "Delo" RANHiGS, 421 [in Russian].
Egorova Ju.A. (2010). Rol celepolaganija v sisteme upravlenija [The role of goal-setting in the management system]. Mezhdunarodnyj zhurnal prikladnyh i fundamentalnyh issledovanij, 9, 91-92 [in Russian].
Klymanska L.D. (2007). Socialno-komunikatyvni texnolohiyi v polityci: Tayemnyci politychnoyi "kuxni" : Monohrafiya [Socio-communicative technologies in politics: Secrets of political "kitchen' : Monograph]. Lviv: Vydavnyctvo Nacionalnoho universytetu "Lvivska politexnika", 332 [in Ukrainian].
Mann M. (2018). Istochniki socialnoj vlasti: Istorija vlasti ot istokov do 1760 goda n.je. [Sources of social power: in 4 volumes. Vol. 1. The history of power from its origins to 1760 AD]. M. : Izd. dom "Delo" RANHiGS, 760 [in Russian].
Naim M. (2016). Konec vlasti. Ot zalov zasedanij do polej srazhenij, ot cerkvi do gosudarstva. Pochemu upravljat segodnja nuzhno inache [The End of Power. From boardrooms to battlefields, from church to state. Why is it necessary to govern differently today?] M. : Izd-vo AST, 512 [in Russian].
Uajz D., Ross T. (2012). Nevidimoe pravitelstvo [Invisible Government]. M. : Voenizdat, 304 [in Russian].
Shabrov O.F. (2012). Politicheskie tehnologii [Political technologies]. Znanie. Ponimanie. Umenie, 4, 328-330 [in Russian].
Shmitt K. (1992). Ponjatie politicheskogo [The concept of the political]. Voprosy sociologii, 1, 35-67 [in Russian].
