ЗВ’ЯЗОК ВЛАДИ І ПРАВА У КОНЦЕПЦІЯХ ЮРИДИЧНОГО ПОЗИТИВІЗМУ
Анотація
В статті розглянуто сутність право розуміння та основні підходи його наукового осмислення. Визначено типологію праворозуміння. У рамках дослідження запропоновано підхід, відповідно до якого існує чотири основних типи праворозуміння: юридичний позитивізм, юснатуралізм, соціологічне праворозуміння та інтегральне праворозуміння. Встановлено, що кожен із цих типів праворозуміння так чи інакше торкається проблем владної зумовленості права.
Визначено, що у найбільш спрощеному вигляді юридичним позитивізмом вважається стиль правової думки, в якому використовуються три
постулати: постулат про розмежування права і моралі, постулат про соціальні джерела права та постулат про дискретність судових рішень. Доведено, що той дискурс щодо позитивізму, який сформувався на пострадянському просторі, не повною мірою відповідає вихідним позиціям сучасного юридичного позитивізму. З’ясовано, що найбільш релевантним проблемі зв’язку права і влади є другий постулат, який вказує на обов’язкову наявність інституційного зв’язку між соціальними й нормативними фактами та змістом права.
Обґрунтовано одну з ключових методологічних засад сучасного юридичного позитивізму: право відрізняється від інших регулятивних систем не змістовно, а формально. Доведено, що найбільш яскраво залежність розуміння права від концепту влади проявляється саме в позитивізмі. Позитивне розуміння права пов’язане з концептом державної влади, в якому межі права окреслено поняттям державної влади. Право – це закон, а закон – це інститут, встановлений владою. Юридичне бачення права через поняття закону – це його бачення крізь призму поняття державної влади, яка створює закон і забезпечує його реалізацію.
Обґрунтовано, що призначення держави полягає не у створенні природних прав людини (інакше б вони від неї залежали і не були б невід’ємними), а у їх визнанні та максимальному захисті.
Посилання
Альчуррон, К. (2011). «Нормативные системы» и другие работы по философии права и логике норм. СПб.: Изд-во Санкт-Петерб. гос. ун-та.
Байтин, М. И. (2001). Сущность права. Современное нормативное правопонимание на грани двух веков. Саратов: СГАП.
Бандура, О. О. (2010). Правознавство у системі наукового знання. Аксіологічно-гносеологічний підхід: монографія. К.: Київ. нац. ун-тет
внутр. справ.
Барак, А. (2011). Судейское усмотрение. М.: Норма.
Бігун, В. С. (2011). Філософія правосуддя: ідея та здійснення : монографія.
Булыгин, Е. (2005). К проблеме объективности права. Проблеми філософії права, Т. 1–2, 7–13.
Булыгин, Е. (2016). Избранные работы по теории и философии права. СПб.: Алеф-Пресс.
Ветютнев, Ю. Ю. (2013). Аксиология правовой формы. М.: Юрлитинформ.
Гидденс, Э. (2005). Устроение общества: Очерк теории структурации. 2-е изд. М.: Академический проект.
Горобец, К. В. (2013). Аксиосфера права: философский и юридический дискурс: монографія. О.: Фенікс.
Горобець, К. (2015). Концепт права: спроба системної інтерпретації. Філософія права і загальна теорія права,1–2, 211–223.
Дудченко, В. В. (2010). Роль нормативних фактів у сучасному праворозумінні. Право України, 4, 120–126.
Зміївська, С. С. (2012). Судова практика як джерело формування та розвитку права (загальнотеоретичний аналіз): дис. ... канд. юрид. наук :
12.00.01. Харків.
Касаткин, С. Н. (2009). Философия права Джозефа Раза: моральная (само)легитимация института права и методологический проект
универсальной теории права. Росийский ежегодник теории права, Вып. 2, 152–157.
Касаткін, С. (2013). Позитивізм в англо-американській філософії права. Вчення Герберта Л. А. Харта. Філософія права і загальна теорія
права, 1, 300–313.
Кельзен, Г. (2004). Чисте правознавство. З додатком: Проблема справедливості; пер. з нім. О. Мокровольського. К.: Юніверс.
Корунчак, Л. А. (2011). Проблема використання синергетичного підходу при дослідженні правових явищ. Часопис Київського університету права, 3, 58–62.
Краевский, А. А. (2014). Чистое учение о праве Ганса Кельзена и современный юридический позитивизм: дисс. ... кан. юрид. наук : 12.00.01. СПб.
Максимов, С. (2000). Виправдання позитивізму (до аналізу концепції права Х. Харта). Вісник Академії правових наук України, 2, 146–156.
Нерсесянц, В. С. (1998). Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. М.: Норма.
Оборотов, Ю. Н. (2008). Разнообразие парадигм правопонимания эпохи постмодерна. Наукові праці Одеської національної юридичної
академії, Т. VIII, 49–55.
Оборотов, Ю. Н. (2012). Многоаспектность содержания права. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія», Т. ХІ,
197–202.
Общетеоретическая юриспруденция. Учебный курс / под ред. Ю. Н. Оборотова (2011). Одесса: Феникс.
Оглезнев, В. В. (2009). Истоки современной аналитической философии права. Вестник Томского государственного университета. Философия.
Социология. Политология, 4, 81–88.
Поляков, А. В. (2003). Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. СПб.: Юридический центр Пресс.
Рабинович, П. (2006). Социалистическое право как ценность.2-е изд., стереотип. Одеса: Юридична література.
Рабінович, П. (2014). Людські потреби – глибинний визначальний чинник право розуміння. Вісник Національної академії правових наук
України, 4, 14–24.
Радбрух, Ґ. (2006). Філософія права; пер. Є. Причепій, В. Приходько. К.: Тандем.
Ромашов, Р. А. (2007). Реалистический позитивизм как интегративный тип современного правопонимания. Університетські наукові записки
НаУКМА, 4, 13–20.
Скоробогатов, А. (2015). Праворозуміння: поняття і типологія. Філософія права і загальна теорія права, 1–2, 204–210.
Тарановский, Ф. В. (1923). Энциклопедия права. Берлин: Слово.
Толстик, В. А., Трусов, Н. А. (2008). Борьба за содержание права. Н. Новгород: Нижегород. акад. МВД России.
Трубецкой, Е. Н. (1998). Энциклопедия права. СПб.: Лань.
Харт, Х. Л. А. (1998). Концепція права. К.: Сфера.
Хорошильцев, А. И. (2015). Власть как методологический концепт юридического познания. Провинциальные научные записки, 1, 46–48.
Цуркан-Сайфуліна, Ю. В. (2015). Чи є право самостійною силою? (До інструментального підходу в правознавстві). Вісник Ужгородського
національного університету. Серія «Право», Т. 35, 2, 203–206.
Шершеневич, Г. Ф. (1910). Общая теория права. М.: Издательство Бр. Башмаковых. Т. 1.
Шундиков, К. В. (2014). Инструментальный подход и инструментальная теория в современном правоведении: методологический аспект.
Ленинградский юридический журнал, 3, 167–175.
Шундиков, К. В. (2014а). Юридический инструментализм в методологии синергетики. Ленинградский юридический журнал, 4,
160–167.
Coleman, J. L. (2011). The Architecture of Jurisprudence. Yale Law Journal, Vol. 121, 2, 2–80.
Green, L. (2009). Law as a Means. University of Oxford Legal Research Paper Series, 8, 1–32.
Raz, J. (1999). Practical reason and norms. Oxford: Oxford University Press.
Raz, J. (2009). The Authority of Law: Essays on Law and Morality. 2nd ed. New York: Oxford University Press.
Tamanaha, B. Z. (2007). How an Instrumental View of Law Corrodes the Rule of Law. DePaul Law Review, Vol. 56, 1–51.
Tamanaha, B. Z. (2008). On the Instrumental View of Law in American Legal Culture. Legal Studies Research Paper Series, Vol. 8, 1–9.
