Імідж політичного лідера як категорія PR-технології
Анотація
Стаття присвячена комплексному дослідженню іміджу політичного лідера як категорія PR-технології. Обгрунтовується думка, що в практичній політології імідж – це, насамперед, узагальнений образ, що складається у пересічних громадян про політичні суб’єкти. Інша справа, що нині його
цілеспрямовано формують іміджмейкери. В статті виокремлюються та аналізуються такі основні підходи до визначення поняття іміджу політичного лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний та етичний.
Також було встановлено, що для сучасної політики цікавим фактом є те, серед особистісних характеристик останнім часом зросла роль ділових і моральних якостей лідера. Серед них найсуттєвіше місце посідають інтелектуальні якості (які часто ототожнюють з освіченістю). Далі, за частотою згадувань, йде чесність політика, хоча виборці не вимагають від нього абсолютної чесності. До того ж, лідер повинен також бути добрим і людяним, відданим народу. Ідеальний політик повинен досконало володіти ораторським мистецтвом та бути «доступним для розмови із простими
людьми». Також в статті здійснюється зауваження, що політичний лідер часто намагається отримати владу, використовуючи маніпуляційні технології. Встановлено, що маніпуляційні технології залишаються дієвими не випадково, оскільки численні дослідження виборчої поведінки доводять, що більша частина електорат підлягає навіюванню, має схильність бути під впливом гіпнотичної дії віри в чудодійні можливості політичних сил.
В статті зазначається, що в українському політикумі, при формуванні іміджу політика, іміджмейкери часто використовують так званий «чорний» і «сірий» PR для зниження іміджу конкурента. А серед методів, які використовуються можна виокремити наступні: «клапану», «живої мішені», «краплі», «підказки», «резонансна технологія».
Посилання
Бердяев, Н. А. (1995). Царство Духа и царство Кесаря. М.: Мысль.
Вознесенська, О. (2003). Бестіарні образи ідеальних політиків в уявленні молоді. Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень
в Україні. К.: Український центр політичного менеджменту
Гринберг, Т. Э. (2005). Политические технологии: ПР и реклама. Учеб. пособие для студентов вузов. М.: Аспект Пресс.
Егорова-Гантман, Е. (1994). Имидж лидера; под. ред. Е. Егорова-Гантман; общество «Знание» России, Центр политического консультирования
«Никколо М». М.: Мысль.
Егорова-Гантман, Е. В., Плешаков, К. В., Байбакова, В. Б. (2002). Политическая реклама / Науч. ред. А. А. Бирюков. М.: ЦПК Никколо–
Медиа.
Зущик, Ю. М. (1999). Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. К.
Корнієнко, В. О., Денисюк, С. Г. (2009). Імідж політичного лідера: проблеми формування та практичної реалізації. Вінниця: УНІВЕРСУМ-
Вінниця.
Королько, В. Г. (2002). Основы паблик рилейшнз. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер.
Лавренко, О. (2005). Проблеми формування іміджу кандидата в депутати. Трибуна: Всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний
журнал Товариства «Знання» України і Спілки журналістів України, № 7/8, 24–25.
Макаренко, Є. А. (2003). Аналітика. Експертиза. Прогнозування. К.: Науково-видавничий центр «Наша культура і наука».
Миліневський, М. (1997). Імідж політичних партій: Визначення та структура поняття. Проблеми політичної психології. Київ, 340–342.
Нарижный, Д. Ю., Сурмин, Ю. П. (1999). Проблемы имиджей кандидатов в президенты Украины. Социальные и гуманитарные науки, 2 (2), 66–68.
Політологічний енциклопедичний словник (2004). / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. 2-ге вид.,
доп. і перероб. К.: Ґенеза.
Почепцов, Г. (1997). Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров в мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик
рилейшинз. К.: АДЕФ-Украина.
Пушкарева, Г. В. (2002). Политический менеджмент. М.: Дело.
Современные тенденции развития символического пространства политики и концепт идеологии (2004): Материалы дискуссии. А. И. Соловьев,
О. Ю. Малинова, О. В. Гаман-Голутвина, М. В. Ильин, С. Н. Пшизова. ПОЛИС, 4, 28–51.
Фролов, П. (2002). Психотехнології впливу на виборця: правда і вигадки. Наукові студії із соціальної і політичної психології, 5 (8), 169–182.